Щодо можливості приватизації квартир у малосімейному гуртожитку

Згідно зі ст. 127-131 Житлового кодексу УРСР та Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 № 208, гуртожитки є спеціально збудованими або переобладнаними для цього житловими будинками, які призначені для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також громадян у період роботи чи навчання.
Згідно з нормами Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" кімнати у гуртожитках приватизації не підлягають.
Приватизація житлових приміщень гуртожитків державної форми власності їх мешканцями можлива за умови приведення гуртожитків шляхом реконструкції у відповідність до вимог ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення" та введення їх в експлуатацію як житлових будинків для постійного проживання громадян. Гуртожитки "сімейного" типу загалом відповідають зазначеним вимогам, тому органи місцевого самоврядування можуть ухвалити рішення про зміну статусу будинку без проведення реконструкції.
У разі якщо гуртожитки належать до громадського житлового фонду, норми Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" на них не поширюються. У цьому випадку питання приватизації житлових приміщень гуртожитку його мешканцями може бути вирішене за умови передачі гуртожитку до комунальної власності за рішенням його власників та переобладнання їх у вищенаведеному порядку.
Набуття права на приватизацію житла за таких умов наступає з моменту видачі ордерів виконавчим органом влади його мешканцям. Пріоритетним правом на одержання цього житла користуються громадяни, які згідно із законодавством не можуть бути виселені з гуртожитків без надання їм іншого житла.
Оскільки норми законодавства в частині захисту житлових прав мешканців гуртожитків поширюються на останні незалежно від форми їх власності, питання виселення з гуртожитку регулюється ст. 132 Житлового кодексу Української РСР та розділом VII Примірного положення про гуртожитки.

Інформаційний бюлетень № 6-2006